Придатки шкіри

Шкіра (лат. cutis) – найбільший з органів людського тіла.

Це складна система, схожа на "велику багатопрофільну фабрику", де виконується ряд надзвичайно важливих функцій.

Найвідоміша з усіх – бар'єрна (захисна) функція шкіри, що захищає усі інші органи та системи від шкідливої дії факторів навколишнього середовища.

Такими руйнівними для організму факторами можуть вважатися будь-які механічні впливи, хімічні речовини, втрата вологи у наслідок випаровування, ультрафіолетові промені, віруси та бактерії тощо.

Іншими також важливими, проте менш відомими, функціями шкіри є дихальна, рецепторна, метаболічна, екскреторна, терморегуляторна, імунна та функція депонування крові.

Виходячи з такої багатофункціональності, окрім шкірного покриву "велика фабрика" має у своєму складі деякі специфічні "підрозділи", що називаються придатками шкіри. Їх всього 4:

• Потові залози;
• Сальні залози;
• Волосся;
• Нігті.

Про значення та роль придатків шкіри піде мова далі...

Потові залози

Потові залози (ПЗ), посилюючи чи зменшуючи потовиділення, виконують у організмі людини 2 важливі функції: терморегуляції та працюють як резервний (додатковий) спосіб видалення з організму різноманітних продуктів обміну.

Загальна кількість потових залоз на всій площі шкіри коливається від 3.5 до 4.5 мільйонів одиниць, що нормальних умов та при комфортній температурі виділяють близько 600-800 мл. поту щодоби. Найбільша концентрація ПЗ спостерігається у великих шкірних складках (паховій та пахвових) і на долонях та стопах.

Піт на 98% складається з води, а решта 2% – продукти метаболізму, солі та деякі білкові компоненти. Кількість та хімічний склад поту може дуже значно (до 10 разів) змінюватися у залежності від активності вегетативної нервової системи, кліматичних параметрів, складу харчування, рівня фізичного навантаження та загального стану організму. Під час сну та відпочинку інтенсивність потовиділення дещо зменшується.

Патологічні стани, що пов’язані з порушенням функції ПЗ є досить поширеними та доставляють пацієнтам багато турбот та соціального дискомфорту. У клінічній практиці найбільш часто ми зустрічаємо та лікуємо гіпергідроз (надмірне потовиділення), осмідроз (різкий, неприємний запах поту), пітницю (закупорка ПЗ через перегрівання) та гідраденіт (бактеріальне запалення ПЗ).

Сальні залози

Сальні залози (СЗ) виробляють шкірне сало та розташовані по всій площі шкірного покриву, окрім долонь та підошов. Більшість сальних залоз структурно пов’язані з волоссям, тому найбільша їх кількість розташована на шкірі голови. Порівняно з потовими залозами, продуктивність сальних залоз дуже незначна, сумарно вони виділяють всього близько 20 гр. секрету на добу.

Функціональна роль шкірного сала дуже важлива – змащення та захист шкіри та волосся, бактерицидна та фунгіцидна функції, виведення деяких токсичних речовин, що можуть утворюватися, наприклад, унаслідок прийому деяких медикаментів. Шкірне сало, що було виділене на поверхню шкіри, змішується з секретом потових залоз, і разом вони формують так звану водно-ліпідну мантію – тонку плівку на роговому шарі епідермісу. Водно-ліпідна мантія вважається першою лінією захисту шкіри та є дуже важливою також і для зовнішнього вигляду шкіри.

За певних умов, як наприклад, при збільшенні рівня статевих гормонів у крові, несприятливій екології, при деяких емоційних та токсичних станах чи при порушеннях функції органів ШКТ продуктивність СЗ може значно збільшуватися. Цей стан, коли сальні залозі виділяють забагато шкірного сала, називається себореєю. У нашій практиці досить часто зустрічається також і гіпертрофія сальних залоз – патологічний стан шкіри пов'язаний зі значним збільшенням СЖ в об'ємі.

Волосся

Волосся (лат. pili) – найбільш відоме з усіх придатків шкіри, оскільки воно вкриває близько 95% її поверхні. Волосся виконує 4 основних функції: термоїзоляційну (від холоду), захисну (від УФ-променів), сенсорну та врешті – естетичну. Існує три типи волосся, і вони дуже різні:

• довге – волосся голови, бороди, вусів, а також волосся, що зростає в пахвових западинах, у промежині та на лобку;
• щетинне – волосся брів, вій та волосся, що росте на вухах;
• пушкове – тонке та більш світле волосся, що покриває більшу частину гладенької шкіри.

Вільно розміщена над шкірою частина волосини називається стрижнем, а інша, прихована у шкірі частина, – коренем. Корінь закінчується булавоподібним розширенням, що зветься волосяною цибулиною. Це єдина жива частина волосини, де відбувається її ріст. Життя волосся, точніше цикл росту волосяної цибулини, складається з трьох послідовних фаз:

• анаген (фаза активного росту, триває від 2 до 5 ти років);
• катаген (фаза регресії – перехідна фаза, триває 1-2 тижні);
• телоген (фаза спокою, тривалістю близько 5-6 тижнів).

Телоген – це термінальна фаза життєвого циклу, коли вже відмерла волосяна цибулина повільно просувається до поверхні шкіри і врешті випадає. Важливо розуміти, що кожна окрема волосина слідує за своїм власним біологічним годинником, тобто різні волосини одночасно перебувають на різних фазах свого життєвого циклу.

У здорової людини середнього віку 80...85% волосся перебуває у стадії анагенеза, 1% - у катагенезі, близько 14...19 % – у фазі телогенезу. Щоденно із голови випадає від 40 до 100 волосин, і це називається фізіологічним випадінням. Якщо ж випадіння відбувається у більших кількостях, то можна говорити про патологічну втрату волосся. Найчастіше лікарі-трихологи патологічну втрату волосся називають медичним терміном "алопеція" (слово має давньо-грецьке походження, означає "лисість").

Щоб зупинити алопецію потрібно встановити та відкоригувати її причину або причини. А їх може бути дуже багато: генетичні, гормональні, психологічні, медикаментозні, вікові, статеві, кліматичні та навіть – харчові. У сучасній дерматології для лікування алопецій існує два фундаментальних підходи – терапевтичний (медикаментозний) та хірургічний (трансплантація волосся).

Окрім алопецій, дерматовенерологи нерідко стикаються з грибковими та бактеральними інфекціями волосся (фолікуліт), ураження паразитами (наприклад, вошами – педікульоз), а також з надмірним виробленням волосся (гіпертрихоз), причиною якого зазвичай є патологічна зміна гормонального профілю.

Нігті

Нігті – це похідні шкіри у вигляді рогових пластинок, що розташовані на тильній поверхні дистальних фаланг усіх пальців верхніх та нижніх кінцівок. У людини основні функції нігтів – захист кінцевих фаланг від травм та інфекцій, сенсорна та естетична функція, і також іноді, допомога в утриманні дрібних предметів.

Ніготь складається з напівпрозорої щільної кератинової пластинки, яка лежить поверх нігтьового ложа. З трьох боків нігтьова платина оточена нігтьовим валиком, а на дистальному кінці знаходиться вільний край нігтя, у бік якого й відбувається його зростання. Швидкість росту нігтів максимальна в дитячому віці, а після 20 років ріст починає поступово сповільнюватися. Здебільшого, у людини середнього віку за місяць ніготь відростає на 1,5-3 мм. Повне оновлення нігтя на руках відбувається за 3-5 місяців, а на ногах за 9-12 місяців.

Лікарі усіх спеціальностей завжди звертають увагу на колір та форму нігтьових пластинок оскільки вони є маркерами багатьох хворобливих процесів, що можуть відбуватися у організмі. Наприклад, зміна кольору, форми чи нормального рельєфу нігтів рук, у лікаря загальної практики викликає підозру щодо наявності різноманітних внутрішніх захворювань, недостатності кровообігу або дефіциту важливих макро- та мікроелементів у організмі. Занадто прозорі нігті, що нагадують "вітрове скло" часто вказують на хворобу легенів, надмірне паління чи інші патології пов'язані з дихальною системою. У будь якому випадку ламкість, зміна кольору чи форми нігтів потребує додаткового обстеження.

У дерматологічній практиці деформація чи зміна кольору або форми нігтів можуть вказувати на 4 основні проблеми, з якими періодично стикаються й лікарі Клініки лікаря Бреннера:

• Грибкове ураження нігтя – оніхомікоз;
• Розшарування нігтьової пластини при червоному плескатому лишаї;
• Зміни стану нігтів при псоріазі;
• Оніходистрофія – атрофія нігтьової пластинки
• Меланоніхія – пігментація нігтів.